Сьогодні, 1 травня, минає 68 років від дня смерті рідного брата Митрополита Андрея Шептицького — Климентія Шептицького. Архимандрит помер в ув’язненні у Владимирському централі у Росії. Отця Климентія Шептицького Народний комісаріат внутрішніх справ арештував 5 червня 1947 року у монастирі, звинувативши в антирадянській діяльності та співпраці з Організацією Українських націоналістів і Ватиканом.
Керівник постуляційного Центру монастирів студійського уставу, ієрмонах Юстин Бойко окреслив головні етапи життя отця Климентія Шептицького, про які варто знати передовсім.
«Донедавна про отця Климентія Шептицького говорили переважно як про людину, що перебувала у тіні Митрополита Андрея Шептицького. І це повторювали навіть церковні історики і священики. Та це не так. Бо вже патріарх Йосиф Сліпий у біографії праведного митрополита Андрея Шептицького окремий розділ присвячує Климентію Шептицькому, наголошуючи, що він був присутній у всіх ділах і вчинках свого брата. Більше того, акцентує, що він „гасив вулканічну вдачу свого брата і намагався бути у всьому йому корисним і потрібним“. Тож розуміємо, що отець Климентій був фактично правою рукою очільника Української Церкви. Доказом цього є й те, що коли у 1944 році Митрополит помер, то серед священиків не було сумніву, хто повинен морально очолити рух, який попровадить нашу Церкву у підпілля. Символом цього руху був Йосиф Сліпий, а людиною, яка підготовляла Церкву до цього непростого періоду, тим, хто їздив на переговори до Москви, щоб визначити статус і місце УГКЦ у совєцькій Україні, був отець Климентій Шептицький, і його авторитет — безсумнівний. Тож те, що, начебто він був у тіні, далеке від істини. Навпаки, він був завжди поруч зі своїм братом Митрополитом Андреєм», — розпочав розмову отець Юстин Бойко.
Щоб це зрозуміти, треба відстежити історію його покликання. Нещодавно вийшла друком перша наукова біографія Климентія Шептицького, авторства Івана Матковського. До того над біографією цього церковного діяча працювали ще декілька науковців: ієромонах студит Севастіян Дмитрух — досліджував духовну спадщину, Вікторія Чорнописька — охопила суспільно-політичну діяльність, а Ольга Войтюк — вивчала більше його монашу і мистецьку діяльність. Та саме біографія, яку упорядкував Іван Матковський, унікальна тим, що на дві третіх базована на архівних документах, містить спогади сучасників отця Климентія Шептицького (вперше перекладені українською мовою), а також людей, які багато чим йому завдячують. До прикладу, польського науковця та дипломата, екс-міністра закордонних справ Польщі Адама Ротфельда, який переховувався в Унівському монастирі від нацистів.
«Досі було відомо, що він вступив до монастиря студитів уже в зрілому віці — у майже 43 роки. На той час побудував гарну наукову кар’єру — був доктором права, парламентарем, активним у громадському житті. Раптом покидає це все та йде в монастир. Можна подумати, що людина пережила якесь велике розчарування чи щось іншого трапилося. Та, читаючи листи Софії Шептицької до її сина Казимира, як також його працю про рідну матір, яку вдалося відкрити декілька років тому у монастирі Святого Теодора Студита „Студіон“, стає зрозуміло, що покликання до монашества у Казимира (Климентія) зародилося ще в юності. Та коли він вперше про це сказав матері, вона зробила два висновки: він ще не готовий до цього і мусить перейти випробування життям, а друге те, що батько, Ян Кантій Шептицький, не погодився б на те, що два сини будуть у монастирі. Тому в одному з листів мати радить йому, щоб він пройшов гартування часом свого наміру вступу до монастиря. Після усіх випробуван, коли зрозуміє, що єдиною ціллю для нього є Бог, тоді можна буде зреалізуват задум монашого покликання. Ще більше сильніше Климентій Шептицький почав його відчувати після смерті своєї мами. Саме тоді він починає сходити з політичної арени і ставати ближчим помічником свого брата Андрея», — додав отець Юстин.
Дослідникам вдалося також віднайти документи, які проливають світло на те, як Андрей Шептицький відреагував на це: він старався не впливати на вибір брата вступити у лише відновлений (у 1898 році) монастир студитів. Климентій Шептицький на той час був римо-католицького віросповідання та ідентифікував себе з польською спадщиною. Тож Митрополит відсилає його до архієпископа Львівського римо-католицького Юзефа Більчевського, про що є запис у щоденнику, у якому знаходимо слова про те, що Казимир Шептицький – це прекрасної душі людина, дуже скромний й покірний. Єпископ також шкодує, що той не обрав один із латинських монастирів.
Першим монастирем, де перебував отець Климентій, був студитський монастир у Кам’яниці на Балканах, що був заснований для служіння українським мігрантам на територіях сучасної Боснії та Герцеговини. Звідти у 1912 року є перші листи Климентія.
Своє монаше ім’я — Климентій, Казимир Шептицький обрав через велику набожність до папи Климента І, який загинув мученичою смертю на території сучасного Криму, в Херсонесі, як мученик за віру. Це був перший понтифік, який віддав своє життя за віру на наших землях. Іван Франко писав у своїх працях, що культ Климента Римського свого часу навіть перевищував культ святого Миколая Чудотворця.
Згодом Климентій Шептицький переїжджає в Україну. І у період І Світової війни та польсько-української війни активно працює у Львівській Архиєпархії. Від 1939 року переїжджає до Львова, де перебуває до смерті Андрея Шептицького. Отець Климентій усіляко допомагав Митрополитові звершувати головну мету — об’єднання Христової Церкви.
«Варто наголосити, що стосунки між братами були подиву гідні. У них варто повчитися, як будувати стосунки між братами і сестрами. Незважаючи на те, що вони ідентифікували себе з різними етносами, мали прекрасні теплі відносини. Особливо це видно із листів Климентія до брата Станіслава — генерала польської армії. Сьогодні бракує таких стосунків у родинах», — зауважив отець Юстин.
«Якщо ж говорити про світську діяльність Климентія Шептицького, то він може бути цікавим сучасникам тим, що є людиною, яка трактувала владу як служіння. Пригадуєте, коли Блаженніший Любомир повідомив, що буде відходити від керівництва Церкви. З яким подивом і шоком усі це сприйняли. Та він не перестав бути авторитетом для народу, а став ще більшим. Свого часу так зробив Климентій Шептицький. Він зі середовища світського, дуже високого, потужного, вступив до монастиря. Це мало солідний резонанс. У всіх тогочасних польських, німецьких, австрійських газетах писали — граф Шептицький вступив до монастиря», — каже отець Юстин. — «Уявіть, якби сьогодні хтось із високопосадовців вирішив, що зробив усе можливе і пішов би в монастир, щоб молитвою служити своєму народові. Погодьтеся, така особа була би дуже переоцінена суспільством. Так тоді сприйняли й Климентія».
Великий авторитет отець Климентів мав і у монастирі. Він — граф, а в монастирі тоді були здебільшого вихідці зі сільських місцевостей. Та ставав із усіма нарівні працювати на кухні, в полі. У своїх листах монахи приділяють цьому багато уваги. Їх це теж позитивно вражало.
«Коли прийшла радянська влада, отцю Климентію пропонували перейти на російське православ’я, що було рівноцінним зі згодою стати свідомим агентом НКВД. Якби погодився на це, то отримав би всі титули. Та Климентій Шептицький залишається вірним Богові, УГКЦ і своєму українському народові. Тому й опиняється у найжорстокішій в’язниці — Володимирському централі. Там вистояв у своїй вірі до кінця, помираючи в дуже тяжкому фізичному стані. Отець Климентій є прикладом людини, яка не лише зробила вибір стояти на стороні Божої волі, а була вірною цьому вибору до смерті», — наголосив на завершення Юстин Бойко.
Наталія ПАВЛИШИН
